Методика визначення категорії складності маршрутів спортивних гірських походів
Оцінка категорії складності туристських спортивних маршрутів (в тому числі і гірських) здійснюється шляхом порівняння їх з маршрутами «Переліку класифікованих туристських маршрутів України» (Додаток №2 до Постанови Президії Федерації спортивного туризму України від 8.12.2001р., протокол №2, п. 5), іншими переліками, що визначені Федерацією спортивного туризму України або за цією «Методикою…» та із дотриманням вимог «Порядку класифікації маршрутів туристських спортивних походів» (Додаток №1 до Постанови Президії Федерації спортивного туризму України від 8.12.2001р., протокол №2, п. 5).
1. Категорія складності маршруту спортивного гірського походу (далі – к.с.) визначається набором перевалів (таблиця №1) певних категорій трудності (далі – к.т.), а також протяжністю і тривалістю маршруту (таблиця №2)
Кількість і категорія трудності перевалів по категоріям складності спортивних гірських походів
Категорія складності походу | Мінімальна кількість і категорія перевалів | ||||||
Усього | 1А | 1Б | 2А | 2Б | 3А | 3Б | |
I | 2 | 2 | – | – | – | – | – |
II | 3 | 1 | 2 | – | – | – | – |
III | 4 | – | 1 | 2 | – | – | – |
IV | 5 | – | 1 | 1 | 2 | – | – |
V | 6 | – | – | 1 | 1 | 2 | – |
VI | 7 | – | – | – | 1 | 1(3) | 2(1) |
Мінімальний набір перевалів, що визначає трудність маршруту шостої к.с. такий:
– ЗА – 3 шт, ЗБ – 1 шт; або
– ЗА – 1 шт, ЗБ – 2 шт; або
– ЗА-2 шт, ЗБ*-1шт.
У всіх випадках також мусить бути перевал 2Б к.с. (або вищий).
Проходження перевалів може бути частково замінено траверсами хребтів і переходами з долини в долину через вершини, які логічно вписуються в нитку маршруту. При цьому кількість окремих траверсів вершини, що ідуть взалік замість перевалів, мусить бути не більше 2-х.
Нормативи туристських спортивних гірських походів
Характеристика походів | Категорія складності | Ступені складності | |||||||
I | II | III | IV | V | VI | 1 | 2 | 3 | |
Тривалість походів в днях (не менше) | 6 | 8 | 10 | 13 | 16 | 20 | 3-4 | 4-6 | 6-8 |
Протяжність походів в км (не менше) | 100 | 120 | 140 | 150 | 160 | 160 | 25 | 50 | 60 |
2. Зменшення тривалості походів проти зазначеної у таблиці №2 може бути дозволено МКК у виняткових умотивованих випадках.
3 Протяжність походу розуміється як найменша допустима довжина залікового маршруту даної категорії складності і може складатись із двох частин – основної та обовязкової. Протяжність маршруту може бути зменшена при значній технічній складності маршруту за погодженням МКК, але не більше ніж 25% у порівнянні із зазаначеною у таблиці №2.
3.1. Протяжність маршруту по місцевості з сильно розчленованим рельєфом вимірюється за картами масштабу 1:100.000. Отриманий результат помножується на коефіцієнт 1,2.
3.2. Основна (визначальна) частина маршруту повинна бути лінійною або кільцевою (одне кільце) з протяжністю не менше 75% від встановленої від даної категорії (ступеню) складності і включати визначальні найбільш складні перешкоди маршруту (не менше двох найбільш складних перевалів).
3.3. Кільцем вважається маршрут, або його частина коли будь-які точки в лінійній або кільцевій частині основного маршруту рознесені на відстані не більше одного одного дня при подоланні цієї відстані в обидва кінці.
3.4. Збільшення протяжності маршруту при незмінному характері перешкод не може бути підставою для підвищення категорії складності походу.
3.5. Обовязкова частина маршруту також може бути лінійною або кільцевою.
Радіальним виходом у поході вважається невелика ділянка маршруту, що проходиться з поверненням до початкової точки. Відстань і перевали або сходження на вершини, пройдені у кільцевих радіальних виходах (з поверненням по іншому шляху), зараховуються повністю, а пройдені у лінійних (з поверненням тим же шляхом) зараховуються в одному напрямі.
4. Тривалість проходження маршруту, що приведена в таблиці №2 є оптимальним часом для групи із середнім рівнем підготовки в складі 6+8 учасників при сумарній кількості і категорії трудності перевалів не більше ніж зазначена в таблиці №2.
Нормативна тривалість може бути збільшена при збільшені кількості і (або) трудності перевалів (сходжень) або протяжності, а також зменшена при зменшені кількісного складу групи з високим рівнем технічної підготовки, але без зниження безпеки походу.
5. Під поняттям «перевал» у гірському туризму розуміють місце перетину хребта або його відрогу при переході із однієї долини в іншу. Перевальна точка може не співпадати із найнижчою точкою вододілу. З міркувань більшої простоти або безпеки можуть проводити підйом на хребет в якійсь точці, дальше короткий траверс хребта і лише потім спуск із другої точки хребта.
6. Перевали класифікуються за ступенем трудності їх проходження. В спортивному туризмі прийнято шість напівкатегорій трудності перевалів – від найпростішого 1А до найскладнішого ЗБ.
Необхідно мати на увазі, що туристська класифікація перевалів не завжди співпадає із альпіністською шкалою трудності вершин, так як у альпінізмі їх дванадцять.
6.1. Окремо виділяються перевали ЗБ* – найскладніші перевали, що виходять за межі класифікації і це означає, що для його подолання всі учасники групи (її керівник) обов’язково повинен мати досвід проходження (керівництва) перевалів ЗБ. При цьому ЦМКК можуть бути пред’явлені інші додаткові вимоги до учасників і керівника. Випуск груп на такі перевали проводиться виключно ЦМКК і це вирішується конкретно в кожному випадку.
6.2. Перевали простіші за 1А к.т. називаються не категорійними і наявність їх у маршруті не впливає на категорію складності СП.
7. Класифікація перевалів наведена в «Переліку класифікованих перевалів високогірних районів» і в додатках до нього. З урахуванням додатків «Перелік…» періодично перевидається.
8. Категорія трудності перевалів в залежності від умов (пори року, снігової і льодової обстановки, а також інших факторів) може змінюватись на пів категорії. Такі перевали позначаються (*). При заліку походу перевали зараховуються групі по фактичній його трудності в даному сезоні і повинні бути класифіковані однозначно ( наприклад, 2А або 2Б, але не 2А*).
Слід мати на увазі, що трудність перевалів визначається, в основному, технічною складністю ділянок на підйомі. При спусках категорія трудності таких ділянок може змінюватись на пів категорії нижче, що бажано враховувати при проходженні односторонніх перевалів. Так, якщо категорія трудності вказана в дужках (наприклад ЗА(ЗБ), то це означає, що при зворотному проходженні перевалу його категорія змінюється згідно із зазначеною в дужках.
9. Категорія трудності перевалу визначається за сумою технічної складності всіх його відрізків шляху підйому і спуску.
Підходи з обох сторін не включаються в категорію трудності
перевалу, а потенційна небезпека на підходах (можливі лавини,
каменепади) не може бути визначальною прикметою і не входить до
класифікаційних вимог.
10. Послідовність проходження двох і більше перевалів, якщо значна за протяжністю частина спуску в долину з одного і підйому з долини на наступний перевал випадає, розглядається як «перевальна зв’язка» і зараховується як один перевал.
11. При визначені категорії трудності вперше пройдених перевалів необхідно керуватися «Таблицею трудності перевалів». Для оцінки трудності перевалів розроблена спеціальна методика, яка враховує:
-перелік необхідних для проходження основних технічних засобів і прийомів з урахуванням категорії трудності і кількості точок страховки
(n);
– загальної довжини визначальних ділянок (L); -загальний час (t) подолання перевалу;
– умови організації ночівлі.
Крім того, при цьому слід враховувати таке:
1) Наведені у графіках 2, 3 і 4 таблиці трудності перевалів характеристики технічної складності ділянок і спробів їх подолання характерні тільки для даної категорії трудності перевалів і не зустрічаються при подоланні перевалів попередніх категорій. Допускається наявність ділянок будь-якої протяжності зі складністю, характерною для перевалів попередніх категорій.
2) Під точками страховки розуміються місця (позиції) закріплення і протравлювання вірьовки за допомогою льодоруба, гаків з карабінами, скальних виступів, льодових стовпчиків, через плече, поперек і т.п., необхідні для навішування перил і для страховки того учасника, який йде першим на підйом і останнім під час спуску.
3) Наявність потенційно небезпечних ділянок (каменепади, лавини, льодові обвали) не впливає на категорію трудності перевалу і повинна враховуватись у тактиці проходження і в підборі спорядження.
4) Для проходження перевалів будь-якої категорії трудності в зимових умовах або при глибокому сніговому покриві на схилах додатково необхідно мати: лавинні шнури (20 м) на кожного учасника і лавинні лопати по одній на кожних 2-3 учасників.
12. Учасники спортивного походу, в якому передбачаються першопроходження перевалу, повинні мати досвід:
– проходження (керівник-досвід керівництва при проходженні) двох таких же перевалів очікуваної трудності, або
– проходження (керівник – досвід керівництва при проходженні) перевалу на пів категорії вище очікуваної трудності.
13. У гірські спортивні походи можуть включатися сходження на вершини і траверси хребтів, які повинні логічно вписуватися в нитку маршруту. Категорія трудності сходження або траверса, які не є елементами проходження перевалу, повинні оцінюватися МКК на підставі «Класифікації маршрутів на гірські вершини». Категорія трудності сходження або траверса, як правило, не повинна перебільшувати трудність перевала, який визначає категорію складності походу.
21. Керівник та всі учасники СП, у яких передбачається пербування на висоті понад 5000 м над рівнем моря, повинні мати досвід перебування на висоті, яка відрізняється від максимальної в даному поході не більше ніж на 1500 м. Цей досвід повинен набуватись в попередніх походах.
22. В виняткових випадках ЦМКК може випускати групи на проходження маршрутів і сходження на вершини вище 7000 м. При цьому ЦМКК керується наявністю відповідного висотного, туристського, альпіністського досвіду учасників і керівника СП, а також іншими факторами в кожному конкретному випадку в залежності від району, особливостями забезпечення безпеки чи специфікою сходження.
Обсуждение методик в нашем форуме https://www.mountain.net.ua/forum/index.php?topic=2.0