ФЕДЕРАЦІЯ СПОРТИВНОГО ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
І. Методика визначення категорії складності маршрутів
гірських туристських спортивних походів
ІІ. Вимоги до керівників та учасників гірських походів
у малих горах (МГ) та у високогір’ї (В) з досвідом походів у МГ
ЗАТВЕРДЖЕНО
Президією ФСТУ
від 11 лютого 2012 р., постанова № 14,
введено в дію рішенням Виконкому ФСТУ
від 25 березня 2012р., постанова № 18
І. Методика
визначення категорії складності маршрутів
гірських туристських спортивних походів
1. Загальні положення
1.1. Методика призначена для оцінки категорії складності маршрутів гірських походів у високогірних районах (В), а також у малих горах (МГ), в т.ч. горах Криму, Карпат та інших аналогічних районах.
1.2. Основними перешкодами у високогірних походах є перевали, а у малих горах – класифіковані гірські локальні перешкоди.
Перевал (П) – це місце перетину хребта або його відрогу при переході із однієї долини в іншу, при підйомі та спуску з якого гірський рельєф відповідає класифікційним вимогам певної складності (Таблиця №3). Категорія трудності (далі – КТ) наведених у Переліках високогірних перевалів зараховується при умові їх проходження від точки (пункту) до точки (пункту) вказаних у Переліках.
Гірська локальна перешкода (ГЛП) – окрема ділянка гірського рельєфу, що містить характерні перешкоди, які зустрічаються при проходженні категорійних перевалів та відповідають класифікаційним вимогам Таблиці №5. Це можуть бути підйоми на плато, гребні та вершини, траверси хребтів та гребенів. При цьому елементи гірського рельєфу, які відсутні при визначенні КТ перевалів, не можуть враховуватись при визначенні категорії трудності ГЛП.
Визначальними є всі перевали та ГЛП, кількість та категорія трудності яких визначена (Таблицями №1 та №4) для походів різних категорій складності.
1.3. Категорія складності маршруту (КС) спортивного гірського походу (визначається у високогірних походах набором перевалів, вершин, траверсів, у малих горах – набором ГЛП певних категорій трудності, а також протяжністю та тривалістю маршруту (Таблиці №1 та №4).
1.4. Тривалість маршруту – це оптимальний час, необхідний для групи у складі 6÷8 учасників з середнім рівнем підготовки, для проходження маршруту при мінімальній кількості категорійних перевалів або ГЛП (Таблиці №1 та №4).
Тривалість може бути збільшена при збільшенні кількості та (або) трудності перевалів (вершин, траверсів) та ГЛП або протяжності, а також зменшена при зменшенні кількісного складу групи з високим рівнем технічної підготовки, але без зниження безпеки походу. Зменшення тривалості походів проти рекомендованої у Таблицях №1 та №4 може бути дозволено МКК в умотивованих випадках, які МКК вказує у маршрутній книжці.
1.5. Протяжність маршруту – це довжина активної частини маршруту. Мінімальна протяжність встановлена для кожної категорії складності походу (Таблиці №1 та №4).
1.5.1. Основна частина маршруту повинна бути лінійною, закільцьованою (одна закільцьовка) або кільцевою (одне кільце) з протяжністю не менше 2/3 від встановленої для даної КС (Таблиці №1 та № 4) і включати для високогірних походів перевали, визначені Таблицею № 1.
У МГ походах основна частина маршруту повинна включати не менше двох ГЛП найвищої КТ для даної КС (Таблиця№4).
Решта маршруту (допоміжна частина) може бути лінійною, закільцьованою, включати кільцеві та лінійні радіальні виходи.
1.5.2. Кільцем вважається ділянка маршруту яка долається з поверненням до початкової точки.
1.5.3. Закільцьованою вважається ділянка маршруту, де найближчі точки маршруту пройдені, як правило, у різні дні, зближуються на відстань, яку можна подолати в прямому та зворотному напрямі на протязі одного ходового дня, без подолання локальних перешкод.
1.5.4. Радіальним виходом у поході вважається відрізок маршруту, що проходиться з поверненням до початкової точки тим же шляхом.
1.5.5. Відстані пройдені у кільцевих радіальних виходах (з поверненням по іншому шляху), зараховуються повністю, а пройдені у лінійних радіальних виходах (з поверненням тим же шляхом) зараховуються в одному напрямі.
1.5.6. Протяжність маршруту вимірюється за картами масштабу 1:100 000. Отриманий результат помножується на коефіцієнт 1,2.
1.5.7. Збільшення протяжності маршруту при незмінних наборі і складності перешкод не може бути підставою для підвищення КС походу.
2. Нормативи високогірних походів
До «високогір’я» відносяться райони з категорійними перевалами висотою, як правило, понад 2500 м, наведеними у «Переліку класифікованих високогірних перевалів», а також інші, аналогічні райони, визначені ФСТУ.
2.1.Тривалість, протяжність, кількість та КТ перевалів для різних КС спортивних гірських походів у високогір`ї наведена в Таблиці №1.
Всі інші категорійні перевали до необхідної кількості, у залежності від КС походу, вибираються групою самостійно.
2.2. При збільшенні кількості перевалів на гірському маршруті у порівнянні з мінімальною (колонка 9, Таблиця №1) протяжність маршруту може бути скорочена, за погодженням з МКК, у відповідності до Таблиці №2, але не більше ніж на 25%.
2.2.1 Скорочення протяжності частин маршруту можливе за рахунок тих додаткових перевалів, які включені в відповідні частини маршруту.
2.3. Починаючи з маршрутів ІІІ к.с. проходження перевалів може бути частково замінено траверсами хребтів та вершин, а також радіальними сходженнями на вершини, які логічно вписуються в нитку маршруту.
2.3.1. До заліку, як визначальні перешкоди маршруту певної КС, взамін перевалів, приймається тільки один траверс хребта чи вершини або одне радіальне сходження на вершину.
Інші сходження та траверси, як визначальні, при визначенні КС маршруту, не враховуються.
2.4. Початкова стадія походу повинна передбачати заходи з активної акліматизації з набором та скиданням висоти (радіальні виходи, сходження, розвідки).
Починаючи з походів 2 к.с. маршрут не повинен починатися з визначального перевалу найвищої КТ.
Таблиця №1
Ка- ск- по- | Ре- три- |
Мінімальна протяжність, км
| Мінімальна кількість і категорії трудності (КТ) перевалів | |||||||||||||
За- | ос- час- 66,7% від ко-
| до- час- –
| зменшена за рахунок |
Всь- | у т.ч.
|
Визначальні перевали | ||||||||||
ос- час- (до –
| до- час- (до –
| За- |
1А |
1Б |
2А |
2Б |
3А |
3Б |
3Б* | |||||||
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
I | 6 | 100 | 67 | 33 | 50 | 25 | 75 | 2 | 2* | 2* | – | – | – | – |
|
|
II | 8 | 120 | 80 | 40 | 60 | 30 | 90 | 3 | 2* | 1 | 2* | – | – | – |
|
|
III | 10 | 140 | 94 | 46 | 70 | 35 | 105 | 4 | 2* | – | 1 | 2* | – | – |
|
|
IV | 13 | 150 | 100 | 50 | 75 | 38 | 113 | 5 | 3* | – | 1 | 1* | 2* | – |
|
|
V | 16 | 160 | 107 | 53 | 80 | 40 | 120 | 6 | 3* | – | – | 1 | 1* | 2* |
|
|
VI | 20 |
160 | 107 |
53 |
80 |
40 |
120 |
7
|
4*
| можливі 3 варіанти | ||||||
– | – | – | 1 | 1* | 2* |
| ||||||||||
– | – | – | 1 | 3(2*) | 1* |
| ||||||||||
|
|
| 1 | 2* | – | 1* | ||||||||||
Рекомендоване зменшення протяжності походу в залежності від збільшення кількості категорійних перевалів понад мінімальну Таблиці №1.
Таблиця №2
| Категорія трудності перевалів | |||||||
1А | 1Б | 2А | 2Б | 3А | 3Б | 3Б* | ||
Еквівалент протяжності | Визначальні перевали на основній частині маршруту | 10 км | 12 км | 14 км | 16 км | 18 км | 20 км | 22 км |
те ж на допоміжній частині маршруту | 6 км | 7 км | 8 км | 10 км | 12 км | 14 км | 16 км | |
2.5. КТ перевалів наведені у Переліках класифікованих високогірних перевалів, прийнятих ФСТУ.
2.5.1. Перевали, що пройдені вперше, та сходження або траверси, які не є елементами проходження перевалу, повинні оцінюватися МКК на підставі Таблиці №3 та затверджуватись ЦМКК, при цьому слід мати на увазі, що туристська оцінка КТ вершин і траверсів не співпадає із альпіністською шкалою оцінки їх складності.
2.5.2 Перевали 3Б* к.т. – найскладніші перевали, що виходять за межі класифікації і це означає, що для їх подолання 2/3 учасників групи обов’язково повинні мати досвід проходження, а керівник досвід керівництва проходженням перевалу 3Б к.т.
Випуск груп на такі перевали здійснюється виключно ЦМКК.
2.5.3. Перевали простіші за 1А к.т. називаються некатегорійними і наявність їх у маршруті не впливає на КС спортивного походу.
2.5.4. КТ окремих перевалів в залежності від умов (пори року, снігової і льодової обстановки, а також інших факторів) може збільшуватись на пів категорії. Такі перевали позначаються (*). При випуску на такі перевали учасники повинні мати досвід участі (керівник досвід керівництва), який дозволяє їм проходити перевал на пів категорії трудності вище. При заліку походу перевал зараховуються групі по фактичній його трудності в даному сезоні і повинен бути класифікований однозначно (наприклад, 2А або 2Б, але не 2А*).
2.5.5. КТ перевалу визначається крутизною, характером рельєфу, технічною складністю окремих ділянок підйому та спуску та їх протяжністю, а також абсолютною висотою перевальної сідловини. Наявність потенційно небезпечних ділянок (каменепади, лавини, льодові обвали) не впливає на КТ перевалу і повинна враховуватись у тактиці проходження і в підборі спорядження.
2.5.6. Складність підходів з обох сторін (переправи, бурелом, та інше), та потенційна небезпека (можливі лавини, каменепади, тощо) не характеризують трудність перевалу та не враховуються при визначені КТ.
2.5.7. Перевальна точка може не співпадати із найнижчою точкою вододілу. Вихід на перевал після підйому може бути в одній точці хребта, далі короткий траверс і лише потім спуск з іншої точки хребта.
2.5.8 Послідовне проходження двох і більше перевалів, якщо значна за протяжністю або складністю частина спуску в долину з одного і підйому з долини на наступний перевал випадає, розглядається як «перевальна зв’язка» і зараховується як один перевал.
Таблиця оцінки трудності перевалів, вершин та траверсів
у високогірних походах
Таблиця №3
Категорія трудності перевалів (КТ)
| Характер найбільш складних ділянок шляху | Техніка та умови пересування та біваків | Загальний час подолання перевалу. К-сть точок страховки (n). Довжина визначальної ділянки (L) | Необхідне спеціальне спорядження |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
1А | Прості осипні, снігові та скельні схили крутизною до 30º, пологі (до 15º) льодовики без тріщин, круті трав’янисті схи-ли, на яких можливі ділянки скель; зазвичай, наявність стежок на підходах | Найпростіша індивідуальна техніка пересування; самостраховка альпенштоком чи льодорубом. Ночівлі в лісовій чи луговій зоні в палатках | Кілька годин. n = 0 – 1. L = ≤ 40м
| Взуття на неслизькій підошві, альпенштоки, страховочні пояси або грудні обв’язки та карабіни на кожного учасника. 1-2 вірьовки на групу
|
1Б | Нескладні скелі, снігові та осипні схили середньої крутизни (від 20º до 45º), а в деякі роки і ділянки льоду на схилах, зазвичай, покритих сні-гом, закриті льодовики з ділянками прихованих тріщин | Найпростіша колективна техніка: одночасний рух у зв’язках схилами та закритими льодовиками. Навішування перил на схилах та при переправах. Ночівлі на зручних майданчиках на межі льодовикової зони | Не більше одного дня. n ≤ 5, L ≤ 40-50 м
| Черевики на рифленій підошві, альпенштоки чи льодоруби (1-2 на групу обов’язково), страховочні пояси або грудні обв’язки та карабіни на кожного учасника. Основні вірьовки на кожних 3-4 особи. Гаки скельні та льодові (3-4 на групу), скельний або льодовий молоток
|
2А | Скельні, снігові та льодові схили середньої крутизни (від 20º до 45º), закриті льодовики і нескладні льодопади | Більш складна індивідуальна та колективна техніка: поперемінна чи групова (перильна) страховка, використання кішок чи вирубування сходинок, може знадобитись страховка на гаках. Можливі ночівлі в льодовиковій зоні | Не більше доби. n = 5-10. L ≤ 80-100 м (2-3 вірьовки поспіль) | Окрім переліченого для перевалів 1Б к.т., кішки для кожного учасника, га-ки в необхідній кількості та асортименті
|
2Б | Круті (понад 45º) снігові, льодові та скельні схили середньої складності, можливі короткі (до 10-15 м) стінні ділянки; льодопади середньої складності | Застосування всього найбільш поширеного арсеналу технічних прийомів: перильна чи поперемінна страховка, застосування гаків;рух першого на підйомі без рюкзака; спуск по вірьовці. Як правило, не можна уникнути ночівлі в льодовиковій зоні, часом на перевалі чи поблизу від нього | Не менше доби. n = 5-20. L ≤ 200 м (3-5 вірьовок поспіль)
| Окрім переліченого для перевалів 2А к.т., страховочні системи замість грудних обв’язок, гальмівні пристрої для спуску по вірьовці і, бажано, зажими для підйому. Допоміжна вірьовка, петлі, витратні кінці вірьовок та гаки для спуску |
3А | Круті (від 45º до 60º) снігові, льодові та скельні схили значної протяжності, стінні ділянки до 1-2 вірьовок поспіль; складні льодопади | Застосування різноманітних прийомів пересування та страховки на протяжних ділянках, включаючи застосування штучних точок опори, драбинок та інших спеціальних прийомів руху. Зазвичай, необхідна попередня розвідка та обробка маршруту. Тактика набуває визначального значення для успіху проходження. Невідворотні неодноразові ночівлі в льодовиковій зоні | До двох діб. n = 10-40. L = від 200 до 500 м (до 10 вірьовок поспіль)
| Окрім переліченого для перевалів 2Б к.т., рекомендується застосування жумарів для підйому по вірьовці; основних та допоміжних вірьовок довжиною 60-80 м; може знадобитись застосування якірних гаків, драбинок, закладок, якорів та гаків, які витягуються після спуску
|
3Б | Те ж саме, що й для 3А, але при більшій протяжності складних ділянок, різноманітному їх характері чи граничній складності, включаючи стіни крутизною 60º і більше | Необхідність практично безперервної взаємної та групової страховки на протязі багатьох годин і навіть діб, спеціальної, розрахованої на подолання даного перевалу, підготовки, відмінного володіння технікою усіма учасниками, бездоганної тактики. Можлива відсутність зручних місць для ночівель, що вимагає організації “сидячих” або “висячих” біваків | Не менше двох діб. n > 30, L ≥ 500 м (понад 10 вірьовок поспіль)
| Те ж саме, що і для 3А к.т. Може знадобитися спорядження, спеціально підготоване для подолання конкретного перевалу |
3Б* | Те ж саме, що і для 3Б, включаючи складні скельні стіни, екстремальні льодові ділянки, льодопади великої протяжності | Те ж саме, що і для 3Б, включаючи ділянки траверсу великої протяжності, технічну роботу і біваки на великій висоті (понад 6000 м) | Не менше трьох діб. n > 50. L ≥ 500 м (понад 10 вірьовок поспіль) | Те ж саме, що і для 3Б к.т. Може знадобитися споряд-ження, спеціально підготоване для подолання конкретного перевалу |
Примітки: 1. Наведені у колонках 2, 3 і 4 таблиці характеристики технічної складності ділянок і способів їх подолання характерні тільки для даної КТ перевалів, вершин та траверсів і не зустрічаються при подоланні перевалів, вершин та траверсів попередніх КТ. Допускається наявність ділянок зі складністю, характерною для перевалів попередніх категорій будь-якої протяжності.
2. Точками страховки (n) є місця (позиції) закріплення і протравлювання вірьовки за допомогою льодоруба, гаків з карабінами, скальних виступів, льодових стовпчиків та проушин, тощо, необхідні для навішування перил і для страховки учасників на підйом і під час спуску.
3. Нормативи гірських походів у малих горах
3.1. Протяжність, рекомендована тривалість, кількість та категорії трудності гірських локальних перешкод для різних категорій і ступенів складності спортивних гірських походів у малих горах наведені в Таблиці 4.
Таблиця №4
Категорія (ступінь) складності походу, КС(СС) | Рекомендована тривалість походів в днях (Т) | Протяжність походів в км, не менше (П) | Мінімальна кількість і категорії трудності ГЛП (*) – обов’язкові у основній частині маршруту | ||||
Всього ГЛП |
н/к
| 1а | 1б | 2а | |||
1 с.с. | 3 | 25 | 2 | 2 | – | – | – |
2 с.с. | 4 | 40 | 3 | 3 | – | – | – |
3 с.с. | 6 | 60 | 4 | 4 | – | – | – |
I | 6 | 100 | 3 |
| 3(2*) | – | – |
II | 8 | 120 | 4 |
| 1 | 3(2*) | – |
III | 10 | 140 | 5 |
| 1 | 1 | 3(2*) |
3.2. У малих горах ГЛП класифікуються за КТ їх проходження за критеріями, наведеними в Таблиці №5 та позначаються малими літерами (наприклад, 1а, 1б), а назви та КТ окремих ГЛП наводяться у переліках класифікованих ГЛП, які прийняті для використання ФСТУ.
3.3. КТ наведених у переліку ГЛП зараховується при умові їх проходження від точки (пункту) до точки (пункту) вказаних у переліках.
3.4. ГЛП, що пройдені вперше, повинні оцінюватися МКК на підставі Таблиці №5 та затверджуватись ЦМКК.
3.5 Одна і та ж ГЛП, в залежності від пори року та умов проходження може мати різну КТ.
4. Здійснення категорійних та ступеневих гірських походів у горах України можливе на протязі всього року за умови включення в маршрут класифікованих ГЛП, які наведені в «Переліку класифікованих гірських локальних перешкод України».
4.1. В Карпатах з 01 до 31 листопада (осінь), та з 1 квітня до 10 травня (весна) та у Криму в період з 15 грудня до 15 січня та з 15 лютого до 1 березня до груп можуть пред’являються додаткові вимоги до наявності досвіду «холодних» ночівель.
4.2. Зимою у Карпатах є період з 1 грудня до 31 березня та у Криму з 15 січня до 15 лютого. У цей період до груп пред’являються вимоги згідно Таблиці 6 Методики та наявності досвіду «холодних» ночівель.
4.3. Терміни, вказані у п.п 4.1 та 4.2 можуть корегуватися ЦМКК в залежності від конкретних погодних умов, які складаються у районі у даному році.
Таблиця оцінки трудності ГЛП у малих горах
Таблиця №5
Категорія трудності ГЛП
(КТ) | Характер найбільш складних ділянок шляху | Техніка та умови пересування та біваків | Загальний час подолання перевалу. К-сть точок страховки (n). Довжина визначальної ділянки (L). перепад висоти-підйом та спуск (Р) | Необхідне спеціальне спорядження |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
1а | Прості осипні, снігові та скельні схили крутизною до 30º можливі окремі ділянки, (10-15 м) крутизною до 40º, круті трав’янисті схили, на яких можливі ділянки скель; зазвичай, наявність стежок на підходах | Найпростіша індивідуальна техніка пересування; самостраховка альпенштоком або льодорубом. Можливе навішування перил на схилах та страховка Ночівлі в лісовій чи луговій зоні в палатках | Кілька годин. n =0-3 L ≤70м. Р= 500-600м
| Взуття на неслизькій підошві, альпенштоки, страховочні пояси або грудні обв’язки та карабіни на кожного учасника. 1-2 вірьовки на групу. Для осінньо-весня-них походів льодоруби на кожного учасника, 1-2 пари кішок на групу |
1б | Короткі нескладні скелі, снігові та осип-ні схили середньої крутизни (від 20º до 45º) окремі ділянки, крутизною біля 45º та протяжністю до 30 м, можливі ділянки льо-ду на схилах | Найпростіша колективна техніка: одночасний рух у зв’язках, навішування перил на схи-лах, використання кішок. Ночівлі на зручних майданчиках на межі снігової зони | Не більше одного дня. n ≤ 5. L ≤ 100 м Р=600-800м
| Черевики на рифленій підошві, льодоруби та кішки на кожного учасника, фірновий гак на групу, страховочні пояси або грудні обв’язки та карабіни на кожного учасника. Основні вірьовки на кожних 3-4 особи. Гаки скельні та льодові (3-4 на групу), скельний або льодовий молоток |
2а | Скельні, снігові та льодові схили середньої крутизни (від 20º до 45º) можливі снігові (біля 45ºдо 80 м) або скельні (до 50ºдо 80м) схили | Більш складна індивідуальна та колективна техніка: поперемінна чи групова (перильна) страховка, використання кішок чи ви-рубування сходинок, може знадобитись страховка на гаках. Можливі ночівлі в сніговій зоні | Не більше доби. n = 5-10. L ≤ 150 м (2-3 вірьовки поспіль) Р=600-800м
| Окрім переліченого для ГЛП 1б к.т., гаки в необхідній кількості та асортименті
|
Примітки: 1. До остаточного затвердження методики категорування локальних перешкод 2а– 3б к.т. для МГ, гірські походи в МГ вище II к.с. випускаються виключно ЦМКК.
2. Наведені у колонках 2, 3 і 4 Таблиці №5 характеристики технічної складності ділянок і способів їх подолання характерні тільки для даної КТ відповідних ГЛП і не зустрічаються при подоланні ГЛП попередніх КТ. Допускається наявність ділянок зі складністю, характерною для ГЛП попередніх категорій будь-якої протяжності.
3. Точками страховки (n) є місця (позиції) закріплення і протравлювання вірьовки за допомогою льодоруба, гаків з карабінами, скальних виступів, льодових стовпчиків та проушин, тощо, необхідні для навішування перил і для страховки учасників на підйом і під час спуску.
ІІ. Вимоги до керівників та учасників гірських походів
у малих горах (МГ) та у високогір’ї (В) з досвідом МГ
1. Вимоги до керівника та учасників походів в малих горах
Таблиця № 6
КС походу
| Мінімальний похідний досвід (В – високогірний, МГ – у малих горах, У – участь, К – керівництво) | |
Учасників | Керівника | |
І | б/д 1) | І к.с. (У) МГ |
І(з) (взимку) | І к.с. (У) МГ або І к.с. (У) В та ХН 2), «процентники» не допускаються | І(з) к.с. (У) МГ або ІІ к.с. (У) В та І к.с. (К) МГ та ХН |
ІІ | І к.с. (У) МГ або І к.с. (У)В
| ІІ к.с. (У) МГ– 1 або ІІ к.с. (У) В та І к.с. (К) М |
ІІ(з) (взимку) | І(з) к.с. (У) МГ або ІІ к.с. (У) В або ІІ к.с. (У) МГ та ХН «процентники» не допускаються | ІІ(з) к.с. (У) МГ або ІІІ к.с. (У) В та І(з) к.с. (К) МГ або ІІ к.с.(К) МГ та ХН |
III | у IІ к.с. (У) МГ або ІI к.с. (У) В | ІІI к.с. (У) МГ– 1 або ІIІ к.с. (У) В та ІI к.с. (К) МГ |
III(з) (взимку) | ІІ(з) к.с. (У) МГ або ІІк.с. (У) В або ІІІ к.с. (У)МГ та ХН, «процентники» не допускаються | ІIІ(з) к.с. (У) МГ або ІІІ к.с. (У) В та ІI(з) к.с. (К) МГ або ІІІ к.с. (К) МГ та ХН |
Примітки: 1) б/д – без досвіду гірських В або МГ походів;
2) ХН – досвід «холодних» ночівель.
2. Вимоги до керівника та учасників високогірних походів
з досвідом походів в малих горах
Таблиця №7
КС походу | Мінімальний похідний досвід (В – високогірний, МГ – у малих горах, У – участь, К – керівництво) | ||
Керівника | Заступник керівника | Учасників | |
І В | І к.с. (У) В | б/д 1) | |
II В | ІІІ к.с. (У) В та І (К) МГ або ІІ к.с.(У) В та І к.с. (К) В | І к.с. (К) МГ та І к.с. (У) В
| І к.с. (У) МГ без процентників 3),4) |
III В
| IV к.с. (У) В та II к.с. (К) В | II к.с. (У) В та І к.с. (К) МГ | II к.c. (У) В – у 1/2 с/г 2) або 3 розряд з альпінізму, II к.с. (У) МГ – у 1/2 с/г 3),4) |
Примітки: 1) б/д – без досвіду гірських В або МГ походів;
2) с/г – складу групи;
3) при включенні до складу групи «процентників», на кожного з них додатково повинен включається один учасник з досвідом походів у високогір`ї на пів категорії нижче;
4) при складі групи більше 8 осіб на кожних двох додаткових учасників включається один учасник з досвідом походів у високогір`ї на пів категорії нижче.